• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Психологічна служба
• Поради для батьків

Адаптація першокласників

Адаптація п'ятикласників

Жертви “синіх китів”: як захистити своїх дітей від груп смерті

Коли дитина сидить вдома за комп’ютером, то вона знаходиться у повній безпеці, часто впевнені батьки. Головне – що вона на їхніх очах, а значить нічого поганого з нею не станеться. А дитина тим часом все більше і більше заглиблюється у віртуальний світ з його законами і небезпеками, що чатують на кожному шляху. І найгірше, коли ці небезпеки прориваються у нашу реальність і призводять до трагедії.

Про "групи смерті", які полюють на українських підлітків, сьогодні мало хто не чув. На жаль, злочинці йдуть на нові хитрощі.

"Буквально вчорашнє відкриття: запрошення вступити до такої групи приходять вже есемесками. Про це нам повідомили батьки дівчинки з Івано-Франківської області, – розповів "Сегодня" Заур Урусов, старший лейтенант, старший інспектор кіберполіції, який щільно займається "групами смерті" ось уже два тижні. – Не виключено, що номери телефонів знайомих зливають підлітки, які вже втягнулися до "гри". Однак не можна сказати, що команди надходять від одного угруповання, яке тримає в руках всю схему самогубств. Ці люди між собою не пов'язані, є загальна формула, за якою працюють. Одними керує ідіотизм, іншими спрага наживи: часто самогубство однієї дитини знімає на відео інша, потім ролики продаються на закритих форумах за шалені гроші".

За словами Заура, зараз все спецагенти займаються цією проблемою, відсунувши інші завдання на задній план. Але батьки також повинні знати, як захистити свою дитину.

Як зрозуміти, що ваша дитина – в смертельній грі, і як її врятувати, розповіли кризовий психолог, старший викладач кафедри психології університету "КРОК" Наталія Бойченко і практикуючий психолог Ольга Перекопайко.

ПОРАДИ БАТЬКАМ: "ПАРТИЗАНЬТЕ" І ОБІЙМАЙТЕ ДИТИНУ

НА ЧИСТУ ВОДУ. "Поставте дитині нейтральне запитання: мовляв, чув/-ла, що зараз є така гра "Синій кит", – радить Ольга Перекопайко. – І послухайте, що вона вам розповість. Якщо в оповіданні повно деталей, про які не пишуть в мережі, є ризик, що вона уже в грі. Також має насторожити, якщо вона веде його про подружку, яка бере участь в грі: цілком імовірно, що вона бреше і грає сама". Якщо ви запідозрили, що дочка або син таки в небезпечному співтоваристві, психолог не радить забирати телефон, відключати інтернет: підліток, якщо захоче, завжди знайде гаджет і доступ в мережу. "Чим більше обмежувати – тим більше способів обійти заборони знайдеться, – пояснює експерт. – Краще переглядайте телефони і сторінки в соціальних мережах, але так, щоб дитина не дізналася про це. Такі ігри – той випадок, коли вторгнення до приватного життя виправдане".

ДО ПРОФІ ВСІЄЇ РОДИНОЮ. Наталія Бойченко вважає, що в такій небезпечній ситуації потрібно звернутися до професіонала, причому саме самим батькам. "Якщо відносини в родині склалися так, що дитина зацікавилася темою суїциду і почала спілкування у відповідній групі, то перше, що повинні зробити батьки, – прийти до психолога самі, – говорить експерт. – Дитині потрібні не лікарі, психологи і педагоги. Їм потрібні мама і тато, їх любов і увага. Це вже здорово, якщо батьки зможуть допустити, що знаходити спільну мову з підлітком непросто і що допущені помилки. Немає нічого поганого в тому, щоб взяти консультацію у профільного спеціаліста. Він розповість їм в тому числі про тому, як вислухати і зрозуміти свою дитину. Адже для нього важливо бути зрозумілим саме батьками".

Дитині не хочеться вмирати. Вона хоче розуміти, що вона цінна

ВІДКРИТИ ДВЕРІ. Крім того, необхідно створити всі умови для того, щоб дитина змогла відкритися.

"І при цьому важливо пам'ятати – у підлітка багато тривог і напруги, – розповідає Наталія Бойченко. – Відразу говорити про них він не стане. Має пройти час, щоб він виявився готовий до такої розмови. І батьки повинні розуміти, що, можливо, ця розмова буде не з ними, а з сторонньою людиною, якій довіряє їх дитина (учитель, тренер).

Завдання батьків – розгледіти, що з дитиною коїться щось недобре, і налагодити контакт. Але не через засудження або розпитування (такий інтерес сприймається як насильство і викликає ще більшу тривогу і недовіру), а через спілкування в неформальній обстановці і на тему, далеку від суїциду.

Почніть з простого: "Давай разом відпочинемо", "Як же ми давно не були в кіно" тощо. Пам'ятайте: дитині не хочеться вмирати, їй потрібна увага і усвідомлення того, що вона цінна. Так, з одного боку, вона начебто готова грюкнути дверима, але з іншого – чекає не дочекається, щоб її утримали за руку. Почавши так спілкуватися, постарайтеся говорити про свій досвід, розкажіть дитині про свої проблеми, які були важливі вам в її віці, який вихід знайшли. Тільки не ставайте в позу повчальну, а говоріть як би між іншим".
"Зараз як ніколи важливий емоційний зв'язок з дитиною, – акцентує і Ольга Перекопайко. – Більше обіймайте її, розповідайте, що в її віці теж помилялися, встрявали в якісь небезпеки і вам допоміг хтось із дорослих. Дитині важливо розуміти, що навіть його "ідеальні" батьки теж оступалися, і це нормально, так само як нормально просити допомоги у інших".

НАВЧИТИСЯ ГОВОРИТИ "НІ". Обидва наших експерти говорять про важливість цього вміння. "Досвід показує, що 9 підлітків з 10 не вміють говорити "ні", – стверджує Наталія Бойченко. – Це особливість віку, адже у підлітків кордону ще не побудовані. Таким чином, потрапивши "до гри" і навіть вирішивши вийти з неї, вони не можуть цього зробити через відсутність досвіду відмовляти. Тут рекомендація проста – вчіть дітей відмови. Не вмієте самі – знайдіть фахівця".

СИЛА СТРАХУ. Також не варто забувати, що творцями груп застосовуються різні методи маніпуляції аж до залякування, і якщо дитина раптом вирішить піти, її можливо утримуватимуть, лякаючи тим, що через такий крок можуть постраждати її близькі. Якщо дитина зізнається в тому, що її залякали, то батьки повинні пояснити, що вони впораються з цим і захистять її. "Для дітей буде одкровенням, що людина, що загрожує їхнім рідним, швидше за все, хвора, і її завдання – змусити дитину виконати її волю. Дітей таке дуже протвережує! Розкажіть їм, що на маніпуляції ведуться всі: скільки дорослих несуть всі свої заощадження шахраям, які телефонують їм серед ночі і кажуть, що їхні близькі потрапили в біду! Покажіть дитині, що все уразливі – для неї дуже важливо почути це від авторитетного дорослого."

ТРИВОЖНІ ДЗВІНОЧКИ: ДИТИНА БІЛЯ МЕЖІ

Оперативники кіберполіції зробили підбірку основних сигналів, помітивши які, батькам пора бити на сполох. Звернути увагу потрібно на наступне:
- Якщо дитина не висипається ночами, навіть якщо лягає рано: якщо є ознаки недосипання – це привід для занепокоєння. Всі завдання "гри" їй дають о 4:20, є навіть група така: "Розбуди мене о 4:20". Вступаючи до неї, дитина створює додаткову сторінку, де немає фото і вказані чужі дані. На неї і надходять завдання.
- Скільки часу проводить у "ВКонтакте": можливо, раптово почала буквально в ньому жити. В інших соцмережах "груп смерті" поки що не зафіксовано.
Приєдналася до спільнот: "Кити пливуть вгору", "Розбуди мене о 4:20", f57, f58, "Тихий дім", "Ріна", "Няпока", "Море китів", "50 днів до мого..." .
- Захоплено і повсюдно малює метеликів, китів, єдинорогів.
- На тілі у дитини з'явилися порізи, видряпані лезом на шкірі цифри, кити.
- Дитина раптом стала незвично замкнутою.
- Почала робити екстремальні вчинки і фотографувати їх, знімати на відео. Наприклад, перебігати дорогу перед самим капотом машини, бити вікна чужих квартир, забиратися на дах будинку, щоб на тлі висоти сфотографувати свої ноги. За словами Заура Урусова, так дітей привчають до депресивного стану – щоб на останньому етапі вони були психологічно готові до всього.
- Чи не з’явився на сторінці підлітка зворотній відлік часу: ймовірно, він вже на шляху до останнього завдання – самогубства.

НАЙПОПУЛЯРНІШІ ІГРИ-ВБИВЦІ
"Синій кит"
"Кити пливуть вгору"
"Розбуди мене о 4:20"
f57 або f58
"Тихий дім"
"Ріна"
"Няпока"
"Море китів"
"50 днів до мого ..."

Батькам про права дитини

Всі люди на Землі мають рівні права та свободи - ці права закріплені Загальною Декларацією прав людини, що прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1948 році. Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина. До думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими та нераціональними. Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все це як належне, бо необізнаність населення про права та обов’язки дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства. З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв’язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини. Після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і допомоги. Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі. Однак декларація (лат. Declaratia - проголошення) – не зобов’язує, не має певної обов’язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини. У 1979-1989 розробляється Конвенція ООН про права дитини. 20 листопада 1989 року Конвенція була прийнята. 26 січня 1990 року, в день відкриття її для підписання, її підписала 61 країна. Конвенція – документ високого міжнародного рівня, який має велику обов’язкову силу для тих держав, які його ратифікували. Необхідність охороняти дитину також була передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., документах спеціалізованих установ ООН, таких як МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ тощо. Основним правовим принципом захисту дітей є рівність прав усіх дітей. У ст.1 Декларації прав дитини 1959 року ООН проголосила, що перелічені в Декларації права повинні визнаватися за усіма дітьми, без будь-яких винятків та обмежень. Особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, щоб були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини – ось головний пріоритет у захисті прав дитини. Ваша дитина, як і будь-яка інша людина, має рівні людські права! Права дитини закріплені Конвенцією про права дитини, що проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року.Кожна дитина має право:

- на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку;

- на сім’ю;

- на освіту;

- на захист здоров’я та медично-санітарне обслуговування

- на захист від поганого поводження, від відсутності турботи з боку батьків, або тих, хто забезпечує за ним догляд;

- на захист від жорстоких, нелюдських або принижуючих достоїнство людини видів поводження чи покарання;

- на захист від будь-якого покарання; - на захист від сексуальних домагань;

- на проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками у разі їх розлучення;

- на вільне віросповідання поглядів з усіх питань, що стосуються життя;

- на свободу думки, совісті, віросповідання; - на особисте життя, на недоторканість житла, таємницю кореспонденціїПрава дитини порушуються:

- коли не забезпечена її безпека для життя та здоров’я; - коли її потреби ігноруються;

- коли по відношенню до дитини спостерігаються випадки насильства або приниження;

- коли порушується недоторканість дитини; - коли дитину ізолюють; - коли дитину залякують;

- коли вона не має права голосу при прийнятті важливого для сім’ї рішення;

- коли вона вільно не може висловлювати свої думки і почуття; - коли її особисті речі не є недоторканими;

- коли її використовують в конфліктних ситуаціях з родичами; - коли дитина стає свідком приниження достоїнства інших людей.

ДІТИ В СУСПІЛЬСТВІ НАЙБІЛЬШ УРАЗЛИВІ. ДІТИ, ПРАВА ЯКИХ ПОРУШУЮТЬ, ЧАСТО СТАЮТЬ СОЦІАЛЬНО І ПСИХОЛОГІЧНО ДЕЗАДАПТОВАНИМИ.

Як реагує дитина на порушення прав. - Їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона губить, блазнює, б’ється, замикається в собі і т.д.). Її турбує особиста безпека і любов до неї. Вона часто буває в поганому настрої, може втекти з дому. Може приймати наркотики або алкоголь. Може робити спроби суїциду (замах на своє життя).Що батьки можуть зробити для своєї дитини?

- Пам’ятати, що дитина – це окрема особистість, яка має свої власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати.

- Забезпечити її фізичну безпеку.

- Навчити її казати «Ні», навчити захищатися, вміти поводити себе безпечно. - Негайно припинити фізичну і словесну агресію по відношенню до неї та до інших людей. - Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями і власними думками.

- Пам’ятати про її вік та проте, що вона має особистості особливості.

- Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.

- Залучати дитину до створення сімейних правил.

ПАМ’ЯТАЙТЕ! Дитина буде поважати права інших людей, якщо її права будуть поважаться.

Поради батькам щодо підвищення самооцінки у дітей:

· Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

· Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

· Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

· Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

· Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

· Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Поради батькам по зниженню рівня тривожності у дітей:

· Уникайте змагань і будь-яких видів робіт, що враховують швидкість виконання завдання.

· Не порівнюйте дитину з іншими.

· Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.

· Демонструйте зразки упевненої поведінки, будьте прикладом для дитині.

· Частіше звертайтеся до дитини по імені.

· Не пред'являйте до дитини завищених вимог.

· Будьте послідовні у вихованні дитини.

· Прагніть робити дитині якомога менше зауважень.

· Використовуйте покарання лише в крайніх випадках.

· Не принижуйте дитину, караючи ії.

5 шляхів до серця дитини

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гіpше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.

Чи вмієте ви говорити на мові любові? Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю "мову", дитина краще зрозуміє їx. Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною. Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Впевненість у любові оточуючих. Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього - як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов'ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.

Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов - це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.

Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові! I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче - ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.

Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

1. Перед нами діти.

2. Вони поводять себе як діти.

3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

4. Якщо ми виконуємо свої батьківські обов'язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.

5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.

6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: "скільки не намагайся - вимоги надто високі". А в результаті - невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.

7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі. Найголовніше - ЛЮБИТИ!

Перші роки. Для немовляти молоко i ніжність - синоніми. Воно не розрізняють такі речі, як їжа та любов. Без їжі дитина не виживе, i без любові також. Якщо дитина не знає прихильності, вона помирає емоційно, вона не здатна жити повноцінним життям. Майже усі дослідження доводять, що емоційний фундамент закладається протягом перших півтора років. Особливо вагому роль тут відіграють взаємини дитини з матір'ю. Їжа, яка забезпечує майбутнє емоційне здоров'я, це: дотик; ласкаві слова; ніжна опіка.

Та дитина росте. Вчиться ходити, говорити, вона все більше усвідомлює себе як особистість. Вона відокремлює себе від інших - є вона, є інші. Вона, як i раніше, залежить від матері, але тепер розуміє, що вона i мама - це не одне й теж саме. Дитина стає старшою i тепер може любити більш активно. Тепер вона не просто отримує любов, вона може на неї відповісти! Дитина ще не готова до самовіддачі. Вона по-дитячому егоїстична. Але протягом наступних років її здатність виражати любов зросте. I якщо дитина, як i раніше, відчуває любов старших, все частіше вона буде ділитися своєю.

Підлітковий вік. Перехідний вік сам по собі не загрозливий, але дитина, яка вступає в нього без впевненості у любові оточуючих, особливо вразлива. Вона не готова зустрітися з такою кількістю проблем. Діти, які не знали безумовної любові, самотужки привчаються давати любов "по бартеру" -в обмін на щось. Вони дорослішають, стають підлітками, в ідеалі оволодіваючи до того часу мистецтвом маніпулювання батьками. Доки такій дитині догоджають, вона мила й привітна, любить батьків, але як тільки щось не по її норову, вона перестає любити їх. У відповідь на це батьки, які також не вміють любити безумовно, позбавляють дитину любові взагалі. Погодьтеся - це порочне коло, у результаті якого підліток стає озлобленим i розчарованим.

Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця i навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього. Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів (основних), якими діти виражають любов:

1) дотик; 2) слова заохочення; 3) час; 4) подарунки; 5) допомога.

Якщо в сім'ї декілька дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, i любов вони сприймають по-різному. 3 кожною дитиною необхідно говорити на її рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I важливо пам'ятати, що до п'яти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до його серця.

Дотик - один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами "Я тебе люблю".

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: "Ти не міг би...", "Може зробиш...", "Мені було б приємно, коли ти...". Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час - це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: "Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою". Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом -значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім'ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу - своїй дитині.

Подарунок - це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами i кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу - це плата, якщо намагаєтеся підкупити її -хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов'язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір'ячка, горішок тощо. Головне - придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків -почути їx i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям - не означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони допомагали нам. На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні "мови" нашої любові Тому для батьків важливо обрати саме ту "мову" (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.

10 найважливіших речей, яким батьки можуть навчити дитину

1. Кохати себе

Любов до себе - найбільш фундаментальна і істотна зі всіх здібностей. Поки ви не будете здатні цінувати власне життя, ви ніколи не станете діяльними, не зможете реалізувати власні можливості. Враховуючи те, як сильно кохаємо ми своїх дітей, нам було б просто передати їм відчуття любові до себе, але, мабуть, такий спосіб не дуже надійний.
Спробуйте пригадати, що ви думали про себе, коли вам було п'ять років. Я вважаю, що більшість з нас рахували себе дурними або потворними. Ми злилися на себе, якщо боялися ночами, нам було соромно за себе, якщо ми не хотіли ділитися з молодшою сестрою своєю новою лялькою. Ми розчаровувалися в собі, якщо були невмілими, сором'язливими або незграбними, тоді як мама сподівалася виростити балерину.

Інколи ми не можемо допомогти дитяті полюбити себе до тих пір, поки ми не переоцінимо деякі з наших власних установок - той вантаж, який ми несемо в собі впродовж всього життя. Можливо, таке самопізнання буде болісним, але в результаті ми зможемо сказати: "Так, карі очі і оливкова шкіра дійсно мені осоружні. Мої батьки породили в мені відчуття неповноцінності, тому що я була схожа на їх італійських предків, а вони хотіли бути стовідсотковими білими американцями. Тепер, коли у мене є це малятко з оливковою шкірою і карими очима, чи можу поводитися як годиться дорослому і побачити, як вона красива, і дати їй це зрозуміти?"

Ірраціональні забобони, які ми засвоюємо з колиски, - лише одне з перешкод, що заважають допомогти нашим дітям полюбити себе. Багатьом з нас також важко відрізнити "бути поганим" від "бути людиною". В корені міняє справу, якщо замість "не поводься як немовля" ми говоримо: "Ти ще недостатньо дорослий, щоб тихо поводитися в ресторані. Ми спробуємо піти туди ще раз, коли ти будеш трохи старший". Також абсолютно різні речі - сказати: "Ти егоїст" - або відмітити: "Дуже важко навчитися ділитися з іншими, але нічого, я тобі допоможу. Якщо ти даси Донне пограти з твоїм відерком, вона дасть тобі пограти зі своєю вантажівочкою".

Пуританське твердження про те, що кожен або хороший, або поганий і що дітей тому слід учити бути хорошими, ймовірно, принесло людству більше нещастя, чим що-небудь ще. Всі ми народжуємося, будучи в рівній мірі і ангелами і дияволами, і нам потрібно навчитися жити з цією правдою. Звичайно, ми говоримо: "Ні, тобі не можна бити маляти", але ми також говоримо: "Ти дуже малий, щоб стримувати себе, коли ти сердишся. Я повинна тобі допомогти". Навчитися визнавати, що у тебе є злість, ревнощі і асоціальні спонуки, - це частка дорослішання. Ми повинні також навчитися управляти собою, але не заперечуючи, що такі спонуки існують і не заставляючи своїх дітей відчувати себе грішниками. У дитяти, якому вселяють, що він поводиться погано, розвивається неприязнь до себе, і це заважає навчанню, життю і любові більше, ніж будь-яка інша психологічна проблема.

Як тільки дитя відчуває себе захищеним, відчуває, що його цінують, у нього зачинає розвиватися співчуття до інших. Одне з найраніших переживань подібного роду виникає в стосунках з домашніми тваринами. Маля, що випробувало на собі ніжність і турботу, здатне обережно тримати на руках бездомного котеняти або покликати на допомогу батьків, коли хтось ображає собаку. Будь-яке п'ятирічне дитя, яке може мимоволі вигукнути побачивши птиці із зламаним крилом: "Ах ти, бідолаха!", вже придбав одну з найбільш фундаментальних здібностей, необхідних для зміни якості всьому життю на цій планеті.

2. Інтерпретувати поведінку

Дитя, яке приходить в дитячий сад, думаючи, що він чудове створення, може проте не включитися в навчання, якщо він не знає, як інтерпретувати поведінку чужу і свою власну. Наприклад, він може так захопитися двома дівчатками в першому ряду, які об'єдналися проти нього, що не зможе зосередитися на збільшенні два до п'яти. Або, якщо вихователь одного дня вранці накричить на нього, він може настільки розгубитися і злякатися, що не зможе бути уважним на заняттях весь день, що залишився.

Якщо дитя дещо дізналося про настрої людей і їх недоліки, якщо його навчили інтерпретувати певні види поведінки, він не буде схильний засмучуватися в подібних ситуаціях. Він зрозуміє, що, можливо, двох дівчаток лякає новий дитячий сад і їм потрібний спільний ворог, щоб відчувати себе в більшій безпеці, що його вихователька просто у поганому настрої: посварилася з чоловіком або потрапила під час "списів" по дорозі на роботу і, можливо, завтра сама вибачиться.

Окрім того що дитяті потрібно уміти інтерпретувати поведінку інших, йому треба навчитися пояснювати і власну поведінку. Це може зробити сильний вплив на майбутнє відношення дитяти до учбових занять. Якщо дитя кричить на матір за сніданком, якщо побачивши омлету він говорить: "Ти знаєш, як я його терпіти не можу, я зараз викину його у відро для сміття!" - а потім вилітає з будинку, то, швидше за все, сьогодні з ним станеться одна з двох речей. Він може бути такий переповнений відчуттям провини і жахом, що не почує жодного слова з сказаних вихователем. Або ж він може поставити собі питання, що це на нього знайшло; подумати, чи продовжує він ще злитися на батька, який накричав на нього учора увечері, і вирішити, що він вибачиться, коли повернеться додому. У останньому випадку він здатний забути про інцидент на той час, поки він в дитячому саду. Зі свідомістю, вільною від гніву і розгубленості, він добре сприймає всі пояснення вихователя.

3. Спілкуватися за допомогою слів

Після того, як діти зможуть пояснити дійсне значення своїх вчинків, їм необхідно навчитися допомагати іншим людям розуміти їх. Якщо дівчинка може сказати вчителеві: "Я так боялася, що у мене нічого не вийде, що просто не могла думати", - вчитель може зрозуміти, що її страх заважає навчанню, і зможе належним чином її заспокоїти. Якщо дитя може сказати своєму батьку: "Ти мене лякаєш, коли кричиш так голосно", - можна сподіватися, що батько спробує замість цього домовитися з ним спокійно. Будь-яке п'ятирічне дитя, яке може спокійно і невимушено розповісти про свої відчуття, кажучи: "Я боюся", або "Я дуже тебе кохаю!", або "У мене таке пронизливе відчуття усередині, таке тремтіння, що мені видається, що я ще не готовий сісти на двоколісний велосипед", вже знайшов здатність, яка надасть йому необхідну свободу для того, щоб думати, цікавитися і вчитися.

4. Розуміти відмінність між думками і діями

Без цього уміння, яке повністю формується до п'яти років, дитяті буде украй складно зосередитися на заняттях. Наприклад, Грегорі дивиться у вікно і уявляє себе пілотом, тоді як вчитель пояснює класу основи арифметики. Він зовсім не чує, що говорить вчитель, тому що дуже злий. Його батьки тільки що розвелися, і аби його відчуття можна було витягувати на поверхню, то, швидше за все, це було б: "Я їх обох ненавиджу. Я хочу, щоб вони померли". Це настільки жахливі думки, що Грегорі доводиться зосереджуватися щодуху, щоб тримати їх поза свідомістю.

Аби за перших п'ять або шість років життя Грегорі допомогли зрозуміти, що думки - це не те ж саме, що дії, і відчуття, що відповідним чином виражаються, зовсім нікому не шкодять, він міг би дати їм волю. І вся та енергія, яка витрачалася на те, щоб уникати власних відчуттів, могла б бути обернена на інші цілі, у тому числі і на дивні можливості складання і віднімання. Йому, звичайно, необхідна допомога, щоб пережити цю цілком реальну кризу, але йому слід було б пояснити, що природно переживати жахливі почуття, коли ти страждаєш, коли ти стривожений, коли життя повне муки. Для дитяти неможливо концентрувати увагу і вчитися, якщо він переживає приховані почуття, які сам вважає за небезпечні і погані.

5. Цікавитися і ставити питання

Всі популярні книги і розмови про те, яким заняттям і умінням ми повинні учити дошкільників, відсунули на задній план і майже звели нанівець природну, інстинктивну допитливість. Частенько ми буваємо настільки захоплені рахунковими паличками, що перестаємо прислухатися до чудових питань, які діти задають самі по собі: "Чому листя міняє колір?.. Що заставляє траву зростати?.. Звідки береться сніг?.. Як з яйця виходить дитя?.. Що означає вмирати?.. Чому я зростаю?.. Як молоко потрапляє в магазин?.. Чому деякі діти голодують?.. Як підводний човен може залишатися під водою і не тонути?.."

Якщо ми хочемо підтримувати цей інстинкт допитливості, ми повинні переконатися, що на той час, коли дитяті виповнюється п'ять років, він упивається своїми питаннями і знає, що є способи, як знайти на них відповіді. Він повинен також взнати, що на деякі питання ще не отримана відповідь, на інших існує безліч різних відповідей і що інколи йому доведеться постаратися знайти свій власний.

У своїй книзі дитя" Дороті Коен, що "Навчається, професор педагогіки, проводить украй важливу відмінність тим часом, коли дитяті дають поїсти риби, і тим, коли його навчають, як зловити рибу. Якщо ми дамо йому приготовану рибу, то ми зможемо задовольнити його миттєвий голод, але що трапиться, якщо нас не буде поруч, щоб погодувати його? Те ж саме відбувається із знаннями і інформацією: якщо ми завжди підносимо їх дитяті готовими до вживання, він ніколи не навчиться добувати їх самостійно. Дітей слід учити, як вони самі можуть "виловлювати" свої власні відповіді.

Коли ми говоримо: "Я не знаю", "Я зараз зайнятий", "Запитай у тата" або "Не варто говорити на цю тему", - ми відохочуємо у дитяти самому "ловити" знання. Якщо ж, навпаки, ми заохочуємо його допитливість і допомагаємо знаходити відповіді, ми сприяємо розвитку у нього інтелектуальної здатності, найбільш істотної для людини.

6. Розуміти, що на складні питання немає простих відповідей

Покоління наших дітей буде вимушено зіткнутися з найсерйознішими питаннями. Не може бути простих рішень в таких проблем, як втрата екологічної рівноваги, демографічний вибух, поширення зброї, яка може знищити все жваве. Щоб стати мудрими і зрілими дорослими, діти повинні зачати розуміти, що прості рішення ніколи не знімають проблему, що насправді треба копати глибше, щоб знайти найбільш оптимальну відповідь на те або інше питання.

Нам необхідно учити дітей дивитися в корінь. "Ну, можливо, Джо сьогодні злиться тому, що прийшов в дитячий сад голодним". Або: "Якщо Сара продовжує розбивати глиняні вироби, які ти ліпиш в дитячому саду, нам краще поговорити з вихователем. Він може поговорити з Саріной мамою і з'ясувати, чому Сара нещасна і що ми можемо зробити, щоб допомогти їй". Це складний шлях, але він дає дитяті значно більше, чим коли ми говоримо: "Я думаю, що Сара погана дівчинка і тобі краще триматися від неї подалі".

В соціальних проблем не буває простих рішень, і ми послужимо погану службу нашим дітям, самим собі і майбутньому, якщо вводитимемо малят в оману щодо цього. Ми ставимо дітей на невірний шлях, коли робимо акцент на тих питаннях, на які дійсно існують вірні і невірні відповіді (скільки буде три і шість? Яка третя буква в алфавіті?). Дітям необхідно спочатку випробувати складність життєвих ситуацій, щоб вони були підготовлені до зіткнення з плутаниною, невизначеністю і непостійністю реального життя.

7. Не боятися невдач - необхідна умова дорослішання

Щоб навчитися чому-небудь, ви повинні не боятися допускати помилки, навіть терпіти невдачу. Перша книга, до якої ви звернулися, може не містити відповіді на питання, чому птиці мігрують, доведеться пошукати відповідь в якійсь інший. Перший дерев'яний столик, який ви зробили, може бути потворним і кривобоким, але якщо ви здатні вчитися на своїх помилках, то наступний ви змайструєте набагато краще. Дітям треба допомогти зрозуміти, що навчання - тривалий, повільний процес проб і помилок. Жоден великий винахід або наукове відкриття ніколи не робився без великого числа випробувань, що передували йому, і невдач.

Ми повинні абсолютно виразно пояснити їм, що успіхи і невдачі - це не те, в чому полягає навчання. Привожу слова однієї мудрої вчительки початкових класів: "Насправді школа повинна навчити дітей бути гравцями! Єдиний спосіб з'ясувати, що ти знаєш, а чого не знаєш, це трохи ризикнути. Ми залякуємо дітей до смерті. Хто захоче спробувати відповісти на питання або постаратися взнати щось нове, якщо оцінюється успіх або невдача замість того, щоб оцінювати спробу?"

8. Довіряти дорослим

П'ятирічному дитяті потрібно володіти дійсною довірою до дорослих, якщо йому належить зосередити всю свою увагу на учбових завданнях. А людям довіряти важко, якщо вони тебе обманюють, говорять, що нікуди не підуть, але, прокинувшись, ти виявляєш на місці батьків няню; говорять, що доктор не зробить тобі боляче, а він робить. Ми платимо дуже високу ціну за ті ігри, в які ми граємо з дітьми, щоб уникнути їх сліз. Якщо ви хочете, щоб вам вірили, краще сказати: "Я збираюся вийти на декілька годинників, поки ти спиш", - навіть якщо вам доведеться винести болісне прощання. І у доктора: "Тобі, можливо, буде трішки боляче, але це скоро пройде. Ти можеш посидіти у мене на колінах і поплакати, якщо тобі хочеться".

Багато дорослих думають, що можуть добитися довіри, якщо будуть послідовні, але я вважаю, що це велика помилка. Дуже тонка грань між послідовністю і ригідністю, і я упевнена, що поважно довіряти людям, навіть якщо їх відчуття і наміри мінливі. З віком люди міняються, і всі ми схильні до змін настрою. Для дитяти важлива постійність в одному: у наших спробах бути з ним чесними, якнайкраще пояснюючи, в чому ми непослідовні, і вибачаючись, якщо ця непослідовність не виправдана.

Цілком можна допомогти дитяті зрозуміти, що не всі люди добрі, і одночасно створити у нього відчуття, що більшість контактів з дорослими будуть хорошими. Виховання упевненості в цьому частково залежить від того, наскільки ми готові розділяти відчуття дитяти відносно людей. Нам доводиться бути відвертими з дітьми, кажучи інколи: "Так, ти прав, твоя вихователька дійсно піднімає дуже багато шум довкола миття рук" або "Так, я розумію, що ти маєш на увазі, кажучи про тітку, вона дуже кохає командувати, коли ми приїжджаємо".

Недовір'я виникає з відчуття, що лише тобі видно неприємні якості у інших людей, а для дітей таке відчуття не рідкість. Ми не порушимо довіри дитяти, якщо визнаємо людську недосконалість.

9. Думати самому

Сказати "ні" насправді означає сказати "я існую". Це зачинається у міру того, як у дитяти виникає деяке уявлення про себе, відчуття того, що він насправді самостійна особа. Багато батьків лякає і злить така можливість, тоді як вони повинні були б радіти цьому. Відчуття власної унікальності і здібності до вибору - життєво важлива частка людського існування.

Якщо у дитяти є деяке уявлення про той, хто він такий, він неминуче до п'яти років володітиме власною думкою. Цій здатності дуже легко навчити - треба просто заохочувати дитяти в тому, щоб він висловлював свою думку, не боячись, що його покарають. Ніхто з нас не хоче виховати людини слабкого духом або слабкого інтелектуально, ми хочемо, щоб наші діти приймали серйозні рішення, володіли здоровим глуздом і внутрішніми переконаннями. І ми не можемо чекати, поки дитя вчинить в коледж, де у нього розвиватимуться ці здібності.

Ці принципи вже активно діють, коли ми говоримо: "Тепер, коли тобі майже три роки, я думаю, ти можеш вирішити, чи купимо ми тобі блакитний комбінезон або червоний". Або: "Поки ми будемо є на сніданок кукурудзяні пластівці, ти можеш зробити собі бутерброд з маслом і джемом". Або: "Добре, мене не дратує наша сусідка, але ти маєш право на власну думку".

Коли ми демонструємо пошану до особи дитяти, до його поглядів, що народжуються, симпатій і антипатій, ми готуємо його до ситуацій, в яких йому доведеться приймати рішення самостійно, наприклад, приєднатися або ні до групи дітей, що вирішили обстежувати зруйнований будинок, або погодитися або ні поїхати з незнайомцем, який сказав, що знає його батька. Коли ми виходимо з себе із-за "ні" в два з половиною роки, ми повинні мати на увазі, що прийде час, коли ми будемо вдячні тому, що наше дитя здатне говорити "ні". Думка коректується практикою.

10. Знати, в чому можна покладатися на дорослого

На той час, коли дитяті виповниться п'ять років, на мою думку, йому слід знати, що існує багато ситуацій, якими він просто не може управляти. Він не може впоратися з компанією старших дітей, з підлітками, що нав'язують наркотики, з дикою поведінкою класу на уроках недосвідченого вчителя. Довіра до дорослих частково полягає в тому, щоб знати, коли тобі потрібна допомога, і уміти звернутися за нею. Це може видаватися простим, але на подив малий дітей приходять в дитячий сад або в клас здатними зробити це. В результаті багато хто з них швидко потрапляє в ситуації, які їх настільки лякають і пригнічують, що навчання стає неможливим. Нам необхідно пояснити дітям, що ми можемо бути друзями, допомогти їм, не поводячись з ними як з маленькими, без зайвої опіки, можемо зрозуміти їх мир. Ми говоримо, що надаємо велике значення правам малих і слабких, але часто не включаємо наших дітей в ці ідеалістичні побудови.

Вчитися набагато легше, якщо у дитини не залишається незадоволених в ранньому дитинстві потреб. Якщо ми приділимо більше уваги глибинним людським цінностям, ми зможемо виростити покоління мудрих і кохаючих людей, які будуть здібні до змін і зможуть зробити світ краще.

Коментарi